Ти не помітив, як я повернулась,
Раптово увімкнула світло.
Зайшла тихенько й посміхнулась,
У грудях знов буяло літо.
Заваримо ароматну каву,
Без цукру, хай трішки погірчить,
Увімкнемо одну лиш лампу,
Щоб довше ця тягнулась мить.
Дороги не вбивають кілометрів
Безкраїх прерій душі.
Теплом зігріті від в’язаних светрів
І затишком укриті, бо самі.
Ти не почуєш стукіт моїх нервів,
Хоч так бурхливо вони себе поводять.
Уміло я маскую своїх емоцій дебрі.
Тобі не варто знати, про що вони говорять.
