Відчиняючи зорі очима,
шукаю в книгах забуття,
минають дні, ідуть години -
назад нема вже вороття!
Повіється десь сон крилатий,
і сонце в очі вдарить враз...
Життя у карти програвати -
і не згадають зовсім нас...
Комусь потрібно більше світла,
комусь і в холодочку - "клас",
а я побуду там де вітер,
сама - не хочу бачить вас.
Тут епітафія можлива
й ударить громом спотайна:
" вона була колись щаслива,
такою й душу віддала."!!!
