Я не знав де я стою,
Я не міг відчути все..
Я лиш тихо..ніжно я люблю..
І куди світ занесе..
чекаючи..Я вже молю.
Я не жадав,
Що я отримав,
І шо маю...
Багато я плакав,
А за що і не знаю..
Можливо така доля,
Це думка..вона вільна,
І без рими...
Слово, воля,
І нема нічого між ними..
А моє життя ,
І мій шлях...Скрізь філософія,
Хтось осудить,
Хтось дасть співчуття,
Або одурить..Таке життя..
Все не логічне,
Кажуть,нічого випадкового нема,
Люди не живуть вічно,
Доля живе сама..
Вірити в небеса,
Глянь вперед-лиш там краса.
А я нікого і не слухав,
І не буду..
Я технологічний процес не рухав..
Знищено лиш багато люду..
А що й говорити?
Кому цікава проста думка?..
Даремно людей злити..
І жити як мокра курка...
