Ти мене не проси. І за вічність– не звикну. Є гріхом проти себе до такого звикати.
Ти мене не проси.
І за вічність – не звикну.
Є гріхом проти себе до такого звикати.
У руках самоти
Не розчинюсь, не зникну.
Я б хотіла лиш силою думки щезати.
У руках самоти.
У великому місті
Без тебе повинно би дихатись легше.
Але як не крути,
Та мені самій тісно:
Кожен вдих – ніби дим я вдихаю. Не вперше...
Ми під небом одним.
На клонованих вулицях
Ти топчеш сліди мої по бруківці.
Я ж іду, як крізь дим.
І неначе на милицях.
А твій образ – навіки застряг у сітківці...
