Мені здавалося, весна,
Неначе правда, коле очі.
Всяк розпинається, торочить
Усе оте, що я вже взнав.
Коли ж ввірвавсь останній сніг.
Повіяв вітер — розлилося,
Немов вода, твоє волосся,
А в ній гіганський восьминіг.
Мені здавалося, тепло
Нас огортає в зимну пору
І ми, задравши носа вгору,
Обтерши од морщин чоло,
Чекали сонця, наче бога.
Рясних, блискучих промінців.
Зима ввела своїх гравців
Востаннє замести дорогу.
Вона пручалася весні,
За те, що гоже подивитись,
Як уночі палає місяць
І як під ним жевріє сніг.
Мені здалося, то яскрава
Тарілка меду; чи то шар,
Який летить в безоднях хмар,
І ллє разом з баластом лаву.
Ми поринаємо в полон
І в нім ждемо задля надії.
Чи то суботи, чи неділі,
Коли зійдемо на балкон,
Прихопим каву й сигарети,
Стрічати справжню ту красу.
Я обіцяв тобі весну
І маю в перший ряд білети.
2013
