|
Він був іще маленьким,
як нам його подарували
трішки пузатеньким,
та таким цікавим.
У літній день,
як сонце у кімнату зазирнуло
наспівувало радіо пісень,
і тепло мов на морі було.
Батьки приємно здивували,
що для нас з сестрою є сюрприз
що саме не сказали: Хочеш знати?
Сам йди подивись!
Вибіг із квартири.
Де саме? Запитав.
Там де кроленята жили
песик ще такий маленький спав.
Лиш очка прорізались
не вмів ще пити навіть молока,
це така була для мене радість
що в цьому вірші ні защо не передам.
Узяв коробку від кросівок
старою кофтою йому я постелив,
одну з незвичних для собак домівок
цуценяті я зробив.
По буднях йшли ми на сусіди,
друзі молоко давали
а воно ще дуще стало пузатіти,
та гавчати починало.
У коробці їло спало,
і собі по днях сиділо потрохи підростало
і сидіти песеняті то вже надоїло.
А ми з сестрою голову ламали,
думали над цим обоє
та думки не співпадали,
як назвать собачку мою.
Спочатку Джекі я назвав,
та на цьому не зійшлися
а він замислено чекав,
коли придумають імя й залишать.
Вирішили буде просто Джек,
і так і досі, прозиваємось Джек-Глек
для нього це вже 8ма осінь.
Та те літо закінчилось й треба було відїжджати
оченята так світились, без нас буде він скучати.
Вересень дзвінок уроки,
за партою сидіти не цікаво
нема охоти, слухати те право.
Із нетерпінням пятниці чекаю
щоб погратись з Джеком,
на число лиш поглядаю
чи вихідні вже не далеко.
Нарешті дочекався
ми вже на вокзалі,
песик зустрічати зачекався
ми для нього подарунок маєм.
Кісточки та хвости рибини
а він іще з далеку,
радіє мов мла дитина.
І кулею до нас біжить,
радощам межі не має
а поласувати як кортить,
вискакує на мене наче обнімає.
Нам виспатись потрібно,
в нас завтра "Ліга чемпвонів"
на нашому стадіоні,
ми маємо пробити охорону.
Суперник тазик та відро,
кошик й воротар лопата
мусим вигравати в будь що,
не маємо ми програти.
Ми в двох а їх багато,
я ногами, пасую Джеку прямо в лапи.
Дальше він зубами.
Забиває гол! Ми чемпіони!
А коли не грали у футбол,
немов би це сьогодні
пройшло пів літа,
в Ягільницю збираюсь
в автобусі з цуценям діти,
із ним грають.
Дивлюсь і думаю про Джека,
коли приїду я з гостинцем
вже не буде спеки,
чого чекає ця тваринка.
Увечері він тут як тут,
стоїть чекає.
Мовляв: Давай вже солодощі. Нуж!
Скільки ще чекати маю?
На ранок грушки захотів
та яку ж підняти,
Джек понадкушував то трохи зїв
єдиний варіант на дереві стрісати.
А з хати чути крики
чути тата де носки,
не могли їх зісти черевики,
джек ходи сюди і поясни.
А він стоїть такий веселий,
і вертить хвостом біля порога
всі носки які були в оселі,
немов дістали ноги.
Тільки залиши їх на порозі,
так їх не стане
Джек поприбирати допоможе,
господарює рано.
А якось я хотів в футбол пограти,
куди подівся мяч?
знаю це питання кому саме задавати.
В мене ж зараз матч.
Та це все Джека справа.
Сховав мячі і ні одного не існує.
Деж вони? Цікаво?
а Джек сидить немов не чує.
Заглядає із куточка.
Ходимо шукаєм
я мяч а тато носки й сорочку,
немов у жмурки граєм.
Та щось глини більше стало,
потрібно в ній ще пошукати
а Джек замаскувався вдало,
зараз буде получати.
Забіг у кухню наче їсть,
наче він тут ні при чім
наче гість. Що прийшов у дім.
Один носок за ним йде другий
з глини витягаєм, і таке то може бути,
що у глині ми сарби шукаєм.
А він собі прибіг лестится,
та тільки ніс і здав, глиною блистится
ми вже знаєм хто носки сховав.
А деж мячі то мої?
в глині точно їх не має,
хоч бери з собою,
бо Джек їх всіх десь заховає.
Та крадькома побіг у шопу,
а я давай за ним, а тут сюрпризів то нівроку
заховані розбишакою малим.
А під соломою усе що схочеш
наче магазин, лиш за кістку не за гроші,
Джек тут продає.
Із цього всі сміются, він настрій піднімає
як кури бются, він швидко справи всі рішає.
нехай лиш заікнутся. І поросят качок
справжній озоронець в нас господарює,
відгонить від циплят сорок
щура шкідливого вполює.
Роки збігають непомітно
уже і друзі в Джка появились,
кавальерка показала дійсність
як у Джека песенята народились.
Оце були тоді ми в шоці
як же пояснити, був Джек хлопець,
як ж міг дітей він народити?
Ми віддали хто хотів,
десь у огось там живуть
яких у сьвіт привів,
родичами Джековими звуть.
Та було й не до сьміху,
нікого з нас не було в дома
Джек збирав горіхи,
і носив собі в солому.
Та запутався в колючі рози,
гавчав та скавулів
та ніхто не допоможе,
аж горіхів перехтів.
Того дня і голос свій зірвав,
добряче поколовся
сил гавчати вже не мав,
та герой для нього то знайшовся.
Неподалік стояла кістка,
а кіт хотів забрати
а Джек як стрибне злісно,
й кіт давай тікати.
Та це іще не все
колись щурі пшеницю крали,
і де не де мішки цілими залишались.
А тато всипав тріла,
щоб з щурами закінчити
щоб нахлись,
й не могли пшеницю вже носити.
А Джек ловити полюбляв,
і часто це йому вдавалось
за те що крали він карав,
щоб не потикались.
і якось ми не придивились,
як він отрути то наївся
та лікаря викликати то не знадобилось,
що наш песик отруївся.
Пішов і вирвав все погане,
трохи в боки і носило
та на ранок,
гавкати вже вдосталь було сили.
Тепер уже дорослий завязав з футболом,
і в цю осінь
на мене трохи злосний.
Чому не приїжджаю, та сезон не позволяє
я теж скучаю, а він своєї кісточки чекає.
Мій чотирилапий друг
який уже старенький,
який заставить усьміхатись всіх
жити буде ще довгенько.
26 жовтня 2011 року...
ID:
412035
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 24.03.2013 18:16:28
© дата внесення змiн: 24.03.2013 18:17:14
автор: Ель Демір
Вкажіть причину вашої скарги
|
Щиро радий що завітали почитати 
