темні вулиці помирають холодно.
випускаючи дух,
огидний дух,
дуже смердячий дух,
дуже затхлий і зотліло останній
коли сонце торкається трупів у їх долонях -
воно ніжно тремтить, наче незаймані квіти, гвалтовані Вітром
коли ти мовчиш я теж промерзаю - таке те мовчання холодне
й таке те мовчання категорично-неясне, що мене виганяє з дому
я виходжу і духи померлих вулиць, вони забиваються в моє горло
вони гніздяться під моїми ребрами
тисячі померлих вулиць
ти уявляєш як воно? як воно отак? отак бути?
розривають мої ребра аж до певності що я н(а)епевно не оживу
що я загину
і таки напевно помру, бо кров витікає крізь зламану спину.
і я все ж надіюся, що буду варта
і крізь мої, ще не зовсім зотлілі ребра будуть проростати квіти
леліяти ніжно , обіймати тремким корінцем і жаліти
