Блукала десь світами поранена душа...
І крила їй намокли, вона - мов не жива.
Прибилася до тину, та ще міцно стоїть
на ніжках своїх кволих, здається - ще лиш мить,
Не витримає, впаде, рине аж до дна,
Туди, звідкіль уже немає вороття.
Та тут, немов нізвідки, почувся голос їй:
"Не плач, не плач, голубко, усе скоро мине!"
Він заглянув у очі, побляклі і сумні,
узяв тремтячі руки в гарячі долоні свої,
І подарував найбільще, що лиш міг їй дать,
Іскорку вогню поселив в очах!
Відтоді й повелося, віриш ти чи ні,
Хто зміг вогонь розпалити у чужій душі,
Той залишив по собі, мабуть, гідний слід,
Той життя - прожив, а не змарнував!
ID:
418162
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 13.04.2013 19:32:25
© дата внесення змiн: 13.04.2013 19:33:06
автор: Щастячко
Вкажіть причину вашої скарги
|
