Сотні тисяч земних світил
Годують синій вогонь.
Усі аксіоми – то тільки пил
По краю шорстких долонь.
Охоплює серце чужих берегів
Зелено-скельне безмежжя,
А подих з вітром знов полетів
У рідні кутки ведмежі.
В голодних обіймах хижих берез
Судоми зковали спину.
То може тисне на плечі хрест,
А може прорізались крила.
І знов по колу священний похід –
Одвічна космічна карма,
Бо Той, Хто В Долоні Тримає Світ
Любов дарує задарма.
04 травня 2013 р.
