Хоча б іноді хочеться говорити правду.
Правду у віршах, чорнилами на папері,
Таку тиху і ніжну, що ніколи не стукає в двері,
Бо боїться людей, які вб'ють, якщо знайдуть.
Хочеться розповісти про нього, написати про нього.
Адже жінкам властиво говорити про них.
Коли струни, наче тятива, і світ раптово навколо затих,
Коли тебе не залишається більш ні для кого,
Тоді справді варто говорити про них.
Вигадані історії тьмяніють під натиском правди.
Нокаутом в першому раунді вона вибиває поразку,
Вигадані історії розсипаються, терплять повне фіаско.
Тендітність реальності перемагає, як завжди.
Він має м'яке волосся, маленьку ямочку на підборідді,
У нього красиві глибокі очі, і голос, темний та ніжний.
Не спиться, а думається він щоночі, він любий, він ніж мій.
Розсипається ласка у стоголоссі, подзенькує вірність у міді.
