...Як сміла ранить твою душу?..
Пробач мені! Це все – зі зла.
Я стільки дум здолати мушу! –
Здається вічність – й та мала...
Мені хотілось, звившись, разом
Підняти крила і летіть.
Та тільки Бог – і то із часом –
Можливість дасть все зрозуміть.
*
...Від кого в тебе такі очі?..
Завжди напружено-живі,
Бездонні дві криниці-ночі,
Похмуро-темні, мовчазні...
Вона - Йому
Карбує пам'ять літ обцасом:
Вже так багато збігло днів...
Хоч я не Бог, і то із часом
Все досконально зрозумів.
Від кого в тебе такі очі?..
Такі напружено-живі,
Бездонні дві криниці-ночі,
Такі знайомі і нові...
Не знаю, що ви чатували,
Ви – світлокарі, золоті,
Та як нараз я стрівся з вами,
Були ви вже не ті, не ті...
(Якась тяжка, пекельна втома
Свинцем лилась із-попід брів.
Мені здалось, що я не вдома –
В гущавину якусь забрів.)
Вони казали наче: "Годі,
Стомилась я його чекать,
Уже роки пройшли відтоді,
Як почужіли дух і стать.
Вже невідь хто встиг вбити радість –
Клубок нечуваних проблем
У вирі справ збудив всевладність
Невідворотності дилем".
"Твого не ждучи, мила, слова,
Я поринаю в боротьбу,
Аби з тобою бути знову,
Тобі віддать свою судьбу.
Ти, як і я, достоту знала,
Що бурі нас з тобою ждуть,
Та долі нелегка ухвала
Веде до правди нашу путь!
І буде хай твій день прийдешній,
Той час воістину святим!..
Відкрий в собі ти світ тутешній,
Другим віддай чужі світи".
...Та ось сумна твоя косинка
Полинно впала на плече...
Та несподівана картинка
Мене, мов полум'ям, пече.
Твої ж слова: "так, я рабиня
Свого злиденного життя!"
Останній шанс, надію вбили
На вороття, на вороття...
5.07.2001
Пробач цей біль, що серце коле,
Пробач словесні всі шипи,
Візьми мене за видноколо,
Туди, де будем я і ти...
Відкинь все сказане зі злості,
Бо гнів говорить, а не я,
Давай злетим до високості,
Де знову буду лиш твоя...
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Йо-йо-йой! Погоджусь... Тим більш, що в мене віза відкрита, Любцю! Тільки куди ми Вітальку дінемо?