|
ВСТУП
Час..Він не заліковує рани, зовсім ні..Хоча багато хто стверджує це. Час не заліковує рани ні притуплює біль минулого. Час це лише проміжок між подіями, лише проміжок болю для тих хто пам"ятає минуле та лише проміжок надії для тих хто надіється бути щасливим. Відстань -це час.. Минуле - час, теперішнє -час і майбутнє також час..Ти стискуєш зуби після того як тобі зробили боляче і чекаєш..чекаєш того моменту коли воно перестане боліти, у серці перестануть скрипіти обломані дверцята , а в душу знову повернеться тепло..ти чекаєш..І була б я рада сказати тобі, друже, що той час настане , що ти його дочекаєшся але не можу..бо сама чекаю..і чекаю уже давно. Чекаю коли перестане боліти, чекаю коли прийде щастя, а можливо ще одне кохання..Нехай знову буде нещасливим, нехай болісним та пекучим..але буде..адже я надіюсь, а надія як кажуть вмирає останньою...а може не вмирає? ? не знаю..але мені легше думати що ні, не так песемістично..Реальність буває доволі реальною, до болі скверною та до крику розриваючою..Але лиш якщо дивимось на речі реально вони є правдивими а не такими якими ми їх хочемо бачити. Живемо кожен у своєву внутрішньому світові, та намагаємось брехати самі собі..Обманюємо самих себе, бо надіємось що так буде спокійніше, але ж ні..це зовсім навпаки..живемо уникаючи болю але кожного разу спіткаємось об ще більші розчарування..Життя складна річ, і лише ті хто в змозі перебороти себе зможуть бути щасливими...
І ЧАСТИНА (Дитинство)
ЇЇ дитинство було таким же як і у всіх. Можливо відрізнялось лише деякими деталями. Будучи дитиною багато хворіла, але батьки опікували її добротою, ласкою та любов"ю. Сім"я велика, 5 дітей і лише вона дівчинка. ЇЇ очі світяться щастям, дівчинка з зеленим кольором очей та світлим волоссям і на лиці якої завжди усмішка любові. Життя подарувало її все що можуть просити та бажати діти : сім"ю. І не просто сім"ю, а той дім в який вона буде з великим бажанням повертатися на протязі довгих років. Дім в якому панує злагода та добро, і дім в якому їй завжди раді. І де б вона не була, згадка про цей куточок, такий теплий та рідний, її гріє завжди. Вона обожнює своїх рідних, адже вони для неї все..ЇЇ дім, її любов, її надії.. І навіть якщо вона не каже їм про свою любов, вони це відчувають.
Багато б вона віддала за те, щоб бути завжди поруч з ними ,але життя складна річ , і деколи вимагає жерт аби мати змогу рухатися далі, не зупинятись на досягнотому та рости в очах інших. Життя вимагає від нас бути сильними.І вона намагається нею бути, бувають моменти коли важко, коли опускаються руки і уже не бачить виходу, але вона надіється, вірить та просить у Бога дати її сил подолати усі перегороди які їй трапляються на цій непростій стежині життя.
Дитинство пройшло так як і у всіх.. Побиті коліна, перші сподівання та перші розчарування. Все колись буває у перше. Зараз, оглядаючись назад, вона з впевненістю може сказати, що це були її найкращі роки в житті..Дитинство це той час коли ти не турбуєшся про наступний день, коли сварка з подругою це найстрашніша проблема, коли весь світ здається крутиться навкруги тебе. Як вона хотіла скоріше подорослішати, пройти цей етап у свому житті, стати самостійною. І лише коли цього досягаєш, починаєш розуміти що у дорослому житті не все так просто та красиво як тобі колись здавалось.
ІІ ЧАСТИНА ( Перше кохання)
Їй було лише 14, коли вона познайомилась з тим, хто протягом довгих років був її коханим, був тим кому вона довіряла всі свої думки та радилась у скрутну хвилину. Він був тим, до кого вона тягнулася, на зустрічі до кого бігла не дивлячись під ноги. Той хто забрав її серце на довгі роки, а може вона його йому подарувала сама, хто знає..
Вона була наївною дівчинкою яка вірила у дива, яка думала що кохання це назавжди, а невірність ніколи її не спіткає. Вона була жива та мріяла про нездійсненні мрії, надіялась уже без надії та кохала без взаємності.
20 століття, розвиток технологій та інтерету. Саме на одній з тих світових павутинок-сайтів вона познайомилась з Ним. На перший погляд нічого цікавого для неї не було, але лише з одним повідомленням від нього її життя змінило свій ритм.
Вона досі пам"ятає його перші повідомлення. Вони були наповнені таким теплом та радістю, що їй здавалось ніби вони уже знайомі досить багато часу.Говорили про все: про навчання, про родину, про стосунки. Час минав, а їхнє спілкування для неї перетворювалось на щось особливе, на те, що вона ніколи не хотіла закінчувати та завжди чекала як щось досить важливе та рідне.
Вона довго згадуватиме їх перше побачення, такий зворушливий момент як забути вона може? Це було тієї весни, коли все навкруги квітне так красиво та ніжно. Вона знервована та бліда від хвилювання, напевно і він так само. Їх перший погляд, перший дотик руки та перші обійми. Він обіймав ніжно та з помітним хвилюванням, немов щось дуже крихке, немов пташку яку боявся злякати щоб вона не вискочила у нього з рук. Це було їх щастя, щастя яке їм подарувала доля, подарувала для того щоб потім забрати..
З кожним його словом вона закохувалась все більше та більше, і здавалось їй що ще трохи і вона просто втратить голову від такого щирого на перший погляд кохання. Зараз , думаючи про минуле, вона впевнена що в ті дні у нього були почуття, їй про це нагадував його такий відвертий погляд..Коли він дивився на неї, світ був в її очах. Лише в її, і не існувало у ті хвилини нічого іншого.
Живучи на відстані, їхні зустрічі були не часті, але її це не хвилювало, навіть навпаки. Адже вона думала що час зміцнює стосунки між двома закоханими. Але не врахувала вона одного, в деяких випадках він їх вбиває, знищує та стирає з лиця землі. Життя набирало обертів, ось уже і останній рік школи, випускний та безкінченні роздуми про майбутнє. Так як і багато інших одинадцятикласників, вон не могла зрозуміти що її подобається більше, яку професію хоче і саме головне, де навчатись.
Вибір був важкий, та все таки в кінці вона зважилась подати документи до польського ВУЗу. І пройшла... Та не все склалось так як думалось. Маючи можливість вступити до навчального закладу Іспнії, вона наважилась здійснити такий важливий крок. Через місяць прийшла відповідь і вона була позитивною. Вона ще тоді не знала чим може повернутися для неї ця відповідь..
Літо 20** року. Зустрічі у парку, поцілунки, щасливі моменти її життя. Вона уже тоді відчувала тривогу, та все не могла зрозуміти чому. Адже він її кохає, вона його , Що може завадити їм бути разом? Думала нічого..
День її відїзду, сльози..біль..невгамовна тривога та відчуття що вона ще довго не повернеться у своє рідне місто.. і не побачить його. Такого рідного та милого, а саме головне коханого. ЇЇ коханого..
ІІІ ЧАСТИНА ( Іспанія)
Приїзд. Нова мова, нові люди та зовсім інші традиції. Важко кажуть, але не так важко як болісно та невгамовно самотньо. Самотність.. Самотність- це пустота..пустота в душі, на серці та в думках..це коли живеш для себе і думаючи про себе..це коли ти не спішиш додому бо нема до кого, це коли тобі боляче і ти сидиш і плачеш у самоті та знаєш що всім не до тебе, у всіх свої проблеми..це коли ти не відчуваєш теплоти з боку інших і просто продовжуєш існувати..жити існуючи..
І саме у ці хвилини, хвилини розчарування та смутку по рідним, вона дізнається новину, яка потім довгими роками залишиться осадком у її серці та душі.. Він написав, але зовсім не те що вона очікувала..Не було слів кохання , навіть згадки про те що колись кохав..Були лише болючі слова, які ранили душу та вбивали надію, які рвали на шматки кохання та не давали дихати..Слова , після яких вона не буде спати довгими ночами, думаючи про те що більше ніколи не існуватиме..Думаючи про те, що кохання це зовсім не те, що вона очікувала, і що відстань це час, а час і дорога вбиває відносини. Він має іншу..іншу..ці слова відголосом лунали у її свідомості, і так голосно, ніби на цьому закінчився всесвіт та більше нічого не існує..а саме головне, не існує їхнього кохання.
Тоді, плачучи, вона почала писати , писати останній лист свому коханню..Писати про те, що наболіло, про те, що мучить та не дає рухатись далі, про те що вбиває з середини..Писала те що так хотіла сказати тій людині, яка з коханого перетворилась у минуле..а минуле ніколи не зможе стати майбутнім.
"Привіт, коханий!
Пишу тобі не тому, що хочу тебе повернути, зовсім ні..пишу тому, що хочу відпустити це кохання, ці думки, цей біль..я знаю що тобі зараз без мене добре, ти щасливий разом з Нею..ЇЇ тепер ти обіймаєш та шепочеш на вухо ніжні слова кохання..все так, як було колись у нас..знаєш, іноді, сидячи та дивлячись як падає дощ , я згадую ті дні які ми провели разом, і мені чомусь зовсім не хочеться повертатися в реальність. Хочеться залишитися там, у спогадах, де ми ще разом, де ще живе кохання та надія на щасливе майбутнє. Вже пройшов рік та наша переписка ще й досі залишається не стертою у моєму телефоні та пам"яті.. іноді я перечитую її, декілька разів на день, та з невгамовною біллю розумію що цього уже не повернути..Коли ти сказав що між нами все закінчилось, що кохання більше немає, твоїми останніми словами було "Ти сильна, ти все переживеш"..ну ось, намагаюся нею бути, намагаюсь виконати останнє що між нами було, твої останні слова..вони були холодними, різкими..палили мою душу та вивертали серце..не знаю, чому так різко все змінилось, та я і досі відчуваю пустоту, у тому місці де колись було твоє кохання.. більш ніж рік, я кожної ночі, плачучи у подушку, повторюю про себе що все закінчилось та нічого не повернути..і більш ніж рік моє серце не хоче цього розуміти...воно все ще надіється, хоч і без надії..пишу тобі цього листа, бо думаю можливо так мені стане легше..багато є слів яких я тобі не встигла сказати коли ми були разом, та і тепер вони тобі не потрібні..знаєш, бажаю тобі від усієї душі щирого кохання, великого щастя..розуміння, тепла та надії..
тобі я усе пробачила ще тоді, коли ти сказав що не кохаєш..тепер прошу пробачення я, пробач мене за те, що не змогла забути, за те що все ж залишилось кохання..навіть не взаємне та все ж пробач.. за мене не переживай, у мене все буде добре, адже я стала СИЛЬНОЮ..
P.S. ( та що жила мріями)"
І як би болісно не було пережити розлуку, вона мусила це пережити..вона повинна була рухатись далі, у таке невідоме майбутнє. Години перетворювались у дні, дні переростали у тижні, тиждні у місяці.. ось так проходив час, але кохання все ще не залишало її серце. Здавалось ніби ще вчора все було так красиво а сьогодні нічого нема..Нема Його, коханого, рідного..але уже не її..Вона продовжувала думати про нього, засипаючи бажала йому щастя, щастя з нею..Вона ніколи не хотіла йому зла, адже лише істинне кохання прощає..Кожного разу коли з нею знайомились , вона у кожному намагалась найти хоча б якісь риси свого коханого, і не знаходячи, переривала спілкування. Вона мала це пережити, перерости, переболіти. Час притупив її біль, зробив її сильною та навчив не здаватись.
ID:
430796
Рубрика: Проза
дата надходження: 11.06.2013 14:51:00
© дата внесення змiн: 11.06.2013 14:51:00
автор: IceHeart
Вкажіть причину вашої скарги
|
