У ліжку холодно і одиноко
Світло від відкритого лептопа б’є в очі,
Відбивається на стіні.
Міліметрові тіні під покровом ночі
Малюють химери, нагадуючи, що до ранку -
Вічність безсонна.
Запихаючи спогади у надійну схованку,
Тримаю щоденник, як дитя Мадонна -
Обережно, трепетно.
Та ці сторінки знають занадто багато,
І інколи здається, що цей затертий зошит-сейф
Дихає.
І якщо провести по ньому лезом - піде кров.
А за вікном день помирає. Знов.
Тож сторінки – геть.
У вікно.
А за ними почуттів і емоцій шлейф
У вуха, очі, горло вдираються настирно.
Ззаду чуються тихі кроки.
Сильні руки зміями – круг талії.
«Тихо. Я тут. Я не пішов. Зрозумів,
Що без тебе марні прожиті роки.»
Ми не celebrities – багаті, відомі, вродливі.
Проте разом - нині, повсякчас і на віки вічні – щасливі.
