|
Всього лише одна мутна краплинка переростає в зливу, а легкий, незаймано ніжний вітерець неминуче стає бурею. Час змінює все. Його сила, як безмежний політ альбатроса: спочатку такий заворожуючий, величний, страхітливо прекрасний і дивуючий, та коли його ангельські крила торкаються землі, він стає до болю смішним і безпорадним.
Саме в той непримітний момент починаєш розуміти, що все змінюється, що все закінчується. Цей диво-птах, звичайно, злетить знову, ще могутнішим і прекраснішим. Та тоді кожен змах його ледь сірого крила, кожен різкий порив вітру від його сили буде не для Тебе.
Сила… слабкість… Яка ж тонка і ламка ниточка між ними. Всього лише думка може змінити одне на інше. Лише один крихітний крок. А почати все спочатку – мука. Це – як бігти марафон зі швидкістю світла, ковтаючи повітря, немов струмені води. А потім, прокинувшись на білому простирадлі, вдивлятись у білу стелю і розуміти, що у тебе більше немає ніг. Тоді вже не хочеться нічого. Всі думки лишень про одне – кінець. Кінець всьому. Кінець болю, надії, боротьбі. Кінець життю. Для когось трагікомічна історія на цьому і закінчується. Хтось отримує ще деякий час, протягом якого проклинає повзучого птаха. Для когось альбатрос ледь піднімає тяжке крило, даючи примарну надію. Людина знову починає будувати свої мрії від фундаменту, щоб потім знову, прокинувшись, побачити вибілену стелю. Це замкнуте коло впевнено та невідворотно зводить з розуму. Немов яскраво-біла кімната, в котрій неможливо відрізнити дня від ночі, реальності від снів, життя від смерті.
В цьому безкінечному вихорі відголосків глухонімих падінь, вимучений птах шукає людину, яка заслуговує хоч краєм ока побачити його політ. Та чи можливо віднайти таку особистість в нелогічно-заплутаній павутині істот, переповнених гнівом та егоїзмом? Його чудернацький лет, мить за миттю, стає все більш швидкоплинним. Не встигаєш і отямитися, як крихітні лапки диво-птаха занурюються в шерехтіння мутного піску, а його могутні крила кволо тягнуться по морозних крупинках тьмяної маси.
Всього лише одна іскорка стає всепоглинаючим полум’ям, а непомітна тріщина є майбутнім каньйоном. З висоти лету альбатроса, душа кожної людини помітна, неначе на долоні. Його взору відкривається і правдивість, і фальш нашого буття. Допоки він дозволяє нам бачити його вражаючий політ, ми сильні. Та вистачить йому на хвильку зникнути з нашого поля зору, як вмить стаємо слабкими, німо вдивляючись у вигадану точку однотонної стелі.
Кожен з нас коли-небудь відчує це різке приземлення альбатроса. Кожному з нас він подумки скаже: „Прощай”. На цих словах закінчиться наша історія і розпочнеться інша. З іншими героями, з іншим сенсом. Лишень автор залишається той самий, створюючи новий світ, нових людей та нових життів.
Заслужити його приязнь дуже важко. Він знає всі наші промахи і помсти. Проте все ж таки можливо. Адже його душа пам’ятає нашу допомогу і відданість. Його серце тепле до доброти, та холодне до злості.
На вузенькому підвіконню своєї маленької кімнати Птах сидів широко відкривши величезне вікно, як двері в іншу реальність незрозумілих створінь. Його крила накривали батарею, яка вже декілька років не віддає тепла. Він пильно вдивлявся в кожного перехожого, в його манеру рухатися, в його жести, в вимучені очі. Він намагався заглянути в душу кожного, зрозуміти їхні причини жити. Він марно намагався віднайти Щось в Нічому. Та єдине, що Він бачив – це людей, які вперто творять Ніщо, маючи Щось. Могутньо-немічний птах… шукав людину, для якої варто літати.
Фото: Maxim Vergeluk
ID:
435418
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.07.2013 12:27:16
© дата внесення змiн: 07.07.2013 16:11:41
автор: tohabanni
Вкажіть причину вашої скарги
|
Проза - це Ваше!!! 
