|
Обач дороги, у канаві,
Як тільки но зійдуть сніги,
Як пролісок до сонця виповзає
Вонюче дике плем΄я – це бомжі.
Складна у кожного з них доля,
Хто й як собі сюди добрів
Кого звели сімейні чвари,
А хто з горілкою доплів…
Най не від доброго життя
Вони зібрались на узбіччі
У ямах, у землянках, у багні
Чи бачили їх очі ви сумні?
А ми у 21 сторіччі…
Стрічаєм майже щогодини
В Європі, в центрі, у столиці,
У серці неньки-України…
Не всі дороги йдуть «до бога»
Туди найважчі і складні,
Немає вказівок «до Нього»,
А більшість сходяться в лайні…
Туди ж ведуть дороги Влади,
Байки про статки і діла…
Нема в них совісті і ради, -
Брехня - до пекла лиш вела.
А там від всіх низький уклін,
За вклади, пенсії, зарплати,
Що повставали ми «з колін»,
Що виганяють вже і з хати.
Бюджет, податки, - все для них,
Щоб ті собаки жирували,
Щоб ми були усі бомжі…
Свободу й землю відібрали…
Без прав, законів і роботи
Здихали б мовчки на межі…
Бо маса, бидло безсловесне
Ще навіть гірше ніж бомжі.
Таку собі торбину з дрантям…
Тягну і я, я - чесний бомж,
А ви вважаєтесь панами?
Чи дурять вас усіх? Отож…
Що, за «панів» голосували?
Чи обирали ви оте…,
Щоб діти бо΄мжами ставали…
Чого ж ви люди мовчите?
Дітей рабами ви зробили,
То не політики здуріли…
Ті для своїх дітей гребуть,
А вас куди вони ведуть?
Моя душа кричить, волає,
Усі ми з вами на межі…,
Якщо цю владу не здолаєм,
То ми бомжі. Усі бомжі.
ID:
440555
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 30.07.2013 23:01:14
© дата внесення змiн: 21.03.2015 16:13:10
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)
Вкажіть причину вашої скарги
|
