1.
Прийде моє відшестя, наче сон,
згорю у полум`ї свічі леткої.
Глухий надвечір видихне за мною
охриплий звук, мов ветхий саксофон.
Під крилами старих вишневих крон,
де розрослися мальви і левкої,
душа моя нарешті в супокої
присяде вільною від забобон.
І світ зітхне спокійно, як людина,
бо всі ми в ньому, мов ламка стеблина
або мовчання в зімкнутих очах.
В долонях Того, що єси над нами,
щокожен добротою чи гріхами
колись простелить на землі свій шлях.
2.
Колись простелить на землі свій шлях
людина дійсністю, що відбулася
під відгомін життя і говір щастя,
але під колискову попервах.
Бо кожен знає: ТУТ він у гостях,
а вічність – ТАМ, звідкіль Любов взялася,
яка була і є завжди начасі
в діяннях і вельмож, і бідолах.
Чи холод навкіл, чи самотність душить –
впустіть Її з надіями в душі
на перехрестях непростих доріг.
Тоді пізнаєте Її могутню силу,
красу і мудрість вірності прасиву,
які для нас Всевишній приберіг.
3.
Любов для нас Всевишній приберіг,
аби вона була, мов Берегиня
земної пам`яті про всі провини
або про тих, хто за живих поліг.
Щоб ми не допустили на поріг
свойого дому про сусіда кпинів,
ані облудь на хворих і невинних,
жорстокістю принижуючи їх.
Тож для Любові розростайсь, людино,
хай в твої груди вдарить лебедино
вселенська правда і прощень огром.
Веди свій шлях від кореня народу,
гартуй і душу, й розум при нагоді,
допоки не прийде ВІДШЕСТЯ сном.
грудень 2012
здоров'я Нестору Івановичу, ми за нього молимось 
