Він подумки прощався із життям,
Коли вона горнулася до інших,
Він повнився невільним каяттям,
За тих чужих і до безміри грішних.
Він накликав на себе всі нещастя,
Коли її торкалися вуста
Чужих мужів… і в хвилях сладострастя
Вона тонула, скинувши хреста…
Він так любив, коли вона сміялась,
А коли плакала – сльозину до сльози
Збирав до рук… вона у них вдивлялась,
Коли боялась болю і грози…
Тепер чужа і іншими кохана…
Та не кохана зовсім - люблена на час…
Лиш ним одним по-справжньому пізна́на,
І справді різнена серед потоків мас…
Тепер вона в руках міцних невірних -
Не втримав…не зумів… не уберіг…
Вона раба чужих бажань надмірних,
Переступила вже безчести́вий поріг…
