Я немаю друзів..
Напевно,істина мій друг,
що при смутку та біді здатна розімкнути круг.
Круг нерозумінь,переживань та проблем,
вона відносить далеко ці речі,
створюючи духовний едем,
який мені як раз до речі.
Я ніколи не роповідаю іншим те,
що накипіло у моїй душі,
я виливаю на аркуш паперу
слова посеред глибокої ночі.
Мене слухають стіни,
наді мною,бувало,плачуть зорі,
вони розділяють мої проблеми,
які у цей час зовсім невагомі.
Саме тоді я розумію,
що мені нічого не потрібно з цього світу,
мені лише б взлетіти,взлетіти..
Через відчинені вікна у теплі літні ночі,
податися в паралелі світів,
жаль,у мене немає того,
хто б мене зараз зрозумів...
У цей час я сама собі ворог і той бажаний друг,
що любить теплі літні ночі
і ненавидить замкнyтий круг.