Вони були ще такі молоді ... Вони були закохані ...
«На дворі стояла рання осінь, коли він зустрів її. Її шикарні золоті волосся розвівалися на вітру і дивлячись на них здавалося, ніби ця дівчина вийшла з осені. Вона здавалася йому покровителькою пожовклих лісів та пшеничних полів, було в ній щось владне, і в той же момент від неї віяло теплотою і турботою, ніби та енергія, що виходила від неї, зігрівала все навколо. Вона сиділа на лавочці і читала книгу, він був зачарований нею, але щось по-дитячому сковувало його, не даючи зрушитися з місця, але ж він був заводієм усіх компаній і вже кому-кому, а йому боязкість точно не була притаманна. Зібравши волю в кулак, він підійшов до неї ближче. На обличчі її грала трохи сумна, але така загадкова усмішка, в яку не закохатися було просто неможливо. Він зважився, підійшовши до неї він задав самий банальний, але такий складний для нього в той момент питання: «Тут вільнр?». Вона підняла свої очі і все небо вмить було відображено в них, у нього склалося відчуття, ніби він падає в якусь глибоку безодню, земля йшла з-під ніг, все навколо різко втрачало сенс ...
«Для тебе так», - і знову наразилася на книгу. Звичайно він був задоволений і впевненість поступово повернулася в свідомість свого господаря. Він закурив сигарету, вона гнівно подивилася на нього і погляд її здався йому таким грізним, немов посеред ясного неба яскраво заблищали блискавки ... Він викинув сигарету і більше не курив ... ніколи ... А вона засміялася, закрила книгу і з цікавістю оглянула його поглядом. Звичайно вона вже мільйон разів чула про нього, у дворі він був таким собі «містером популярність», але ніколи не зазнавався, був з усіма дружелюбний, тактовний, ввічливий, завжди приходив на допомогу, його почуттю гумора можна було позаздрити, приятелі поважали його, дівчиська падали штабелями, та й чого вже там гріха таїти, він був дуже гарний. Чорне, як смола, волосся, чисті блакитні-блакитні очі, схожі на її власні, але без сірого відтінку смутку, широкі плечі, за якими, напевно, і мріяли сховатися, що втратили від закоханості голови, дівчата, і така мила ямочка на підборідді ... вона немов завершувала образ його ідеальної зовнішності. Вона навмисне вела себе трохи холодно, щоб він не подумав, що вона також, як і всі, давно звернула на нього увагу.
На наступне побачення він прийшов раніше ... Прийшов і сховався за найближчим деревом, спостерігаючи за нею. Йому було цікаво, чи буде вона чекати його ... Чекала ... Він не став довго мучити її самотністю і за спини простягнув їй букет польових квітів, як же вони підходили її образу милої дівчини. Вони гуляли по скверику, парками, алеями, розкидали ногами пожовкле листя, грали в доганялки. Йому 27, їй 23, а поводилися, як діти ... Їм було добре разом, наче все життя вони шукали один одного, і ось нарешті зустрілися, щоб бути щасливими ...
Але виявилося, що все цей час, вона жила в гостях, і настав момент, коли їй потрібно було знову їхати додому ... далеко ... в іншу країну ... Було складний час, і з політичних причин їй не можна було залишатися, але він міг виїхати з нею ...
Міг...Але не поїхав. Адже тут у нього було все - там нічого. Він обіцяв забрати її пізніше, обіцяв чекати. В аеропорту вони довго стояли обнявшись, вона плакала, він заспокоював, він твердив, що зробить все, що вони будуть щасливі. На прощання він подарував кулончик у вигляді золотого листочка. Цей листочок був символом тієї осені, яка познайомила їх, яка з'єднала дві такі самотні і такі рідні душі ... »
На моє повноліття бабуся з дідусем подарували мені цей листочок. Вони подарували мені свою любов ...
ID:
441653
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.08.2013 20:00:42
© дата внесення змiн: 18.10.2013 23:47:29
автор: Юліанка Бойчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
Життєва історя.
