Притих Хотин, до відсічі готовий,
В церквах священників промови.
Дзвенить за мурами церковний дзвін.
Всіх на молитву кличе він.
І поклякали, хто у церкві, хто у полі.
Тепер усе у Божій волі.
То ж треба серце укріпить,
Що за Вкраїну так болить.
Творят молитву, всяк свою.
І тихий шепіт лине степом,
І кожен звитяги в бою
У Бога просить над поганом.
Та раптом, гуркіт від гармат,
Невчасно, нагло обірвав молитву.
Тепер кріпись, козаче-брат.
Час на молитву, час на битву.
Гармати гупають, мов грім.
Тріщть завзято фальконети.
Між свистом ядер, церкви дзвін
До бою кличе всіх вставати.
Прасують ядра насип і вози.
Летять колеса у повітря.
Ломаються, мов прутики лози,
Дуби могутні, що росли століття.
І кров уже козацька кропить
Кохану землю й смерть бере,
Війни данину, і раптово вхопить
За душу відчай, коли друг впаде.
І шанці є, та не минає смерть.
Знаходять ядра й кулі
Собі поживу і здолало геть
Сидіння в шанці, у пекельнім гулі.
Та ось затихло, заморився бусурман.
Тепер настала наша черга.
Козак-піхота й лицар-отаман
І вдача наша хлопська, вперта.
Не чути галасу, усе тихцем.
В руках шаблі, почалася робота.
Йде сотня, друга, третя вже бігцем.
Сяйне де зрідка криця й позолота.
Ворожий стан, вже ось він, он.
Почувсся галас, сполошився ворог.
Тепер рубай, а чи бери полон.
Стріляй піщаль, поки є порох.
І "Слава!" гримнуло, пішла луна.
Шаблі в повітрі миготіли.
Життєва нитка увірвалась не одна,
Бо ж вороги не м'якотілі.
Стрічала шабля ятаган.
Малий татарин, та завзятий.
Одначе пада, мов бур'ян,
Під корінь, кажуть, ніби зтятий.
Однак не квапся, яничари
Стіною стали вздовж гармат.
Один в одного, ніби чари
У купу звели цих хлоп'ят.
У когось вкрадені сини.
З дитинства воїни вони.
Страху не знають і рубають,
І смерть, з усмішкою, приймають.
Однак не встояли й вони.
Козак-піхота - це не жарти,
І бійка з ним - не гра у карти.
Страшніші, братці, сатани.
А онде шабля миготить
В руках старого козарлюги.
Одна лиш мить, одна лиш мить
І марні ворога потуги.
А цей,що мовби два у купі,
Голоблю з воза відломав
І тих, що в панцирі закуті,
Шеренгу помахом поклав.
А он де,подивись лишень,
Холера! Що за люде?
Попхали воза, а мішень,
Татарів купа буде.
Однак не всяк здолав науку,
Що у бою спаса життя.
Узяв списа, чи шаблю в руку,
Не знна як битись до путя.
Загинув неук, не навчили.
Шкода, звичайно, хлопака.
В дитинстві, мабуть, мало били.
Пропав за понюх табака.
Та слава Богу не такі
В бою творять усю погоду.
Могутні тілом і слабкі.
Науку мають й вдачу горду.
І ломлять ворога ряди,
Від поту мокрі і від крові.
Їм би ковток один води,
А в бій іти завжди готові.
Клекоче битва, крики стогін.
Хтось тихо впав, а хтось вола.
І брязкіт криці й жага перемоги,
Й поразки страх, - Алла-алла!
А, утікають, утікають!
Уже не армія - товпа.
- Дивися, п'ятами кивають,
І чути: -Ха, ха-ха, ха-ха.
Враз лайка сотника:
- На кутні посмієтесь,
Татари лізуть з рівчака.
І знову битись, битись, битись.
І знову тріск поламаних списів,
І знов зубів і шабель скрежет.
І знову кров твоїх синів,
А кому Бог життя збережить.
Не зна ніхто, то Божа воля.
Надія ж в кожного в душі.
Кого яка спіткає доля
Покаже час, а поки що круши.
Рубай козаче, бо тебе зрубають.
Та і не звик ти ворога жаліть.
І те татари й турки знають:
- Життя п'янке і смерті мить.
- Натисли ще, ще трохи, браття.
Здається не підійметься рука.
Тримає зброю лиш завзяття.
Ступа назад вже ворога нога.
І не спинити вже, ні не спинити.
Хто покотився й спину показав,
Не може той вже опір учинити.
Він бій програв і сам пропав.
І це вже, звісно, перемога,
І знову: - Слава! - навкруги
Вона дісталась нам від Бога.
Тремтіть, Вкраїни вороги.
Однак, наказ - гармати тре забрати,
Та хитрі, бачте, вороги.
Вмудрились, кляті, прикувати
Гармат колеса за дуби.
Шкод́а коліс, та нема ради,
Рубати мусять козаки.
Вже й відступ сурми мали грати,
Поки не спам'ятались вороги.
Зробили швидко волокуші,
Волів впрягли десятків два.
Все обліпили, наче груші.
Станки гармат попхали обидва.
Швиденько вийшло, повтікали,
Та й полонені помагали.
Забрали ранених та вбитих.
По-людськи ж треба схоронити.
Довго, однак, не сумували,
Війна, вона бере своє.
Ксьонзи померлих відспівали -
Таке життя козацьке є.
Вкраїну треба захистити.
Не за малу нехай ціну.
Вкраїна вільно має жити,
Бо маєм ми її одну.
ID:
442327
Рубрика: Поезія, Історична лірика
дата надходження: 09.08.2013 14:46:40
© дата внесення змiн: 09.08.2013 14:46:40
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико
Вкажіть причину вашої скарги
|
