Пересічний я житель цієї планети,
Де щомиті трапляється "треш" і "жорсткач",
Де сусід мій щоденно вмикає Death Metal
І бабульки на лавках колишуться в кач.
Проживаю у мрій порцеляновій кружці,
Де сміття з пікнічків, як новий інтер'єр,
Скрізь комфорт і прогрес, ну а правда у дужках,
За товстою завісою пишних портьєр.
Між асфальтних полів, у бетонних ліанах,
У задусі спинив свій натхненний політ,
Від проблем і турбот котрий рік лихоманний,
Мій розгублений, хворий і стомлений світ.
Це наш світ... Він дивує мене без утоми,
Виклика істеричний, заливистий сміх,
Він у зривах нервових, в потужних судомах,
Заколисує морем суцільних утіх...
Вчора вилазка...Пильно вдивлявся в природу,
У засмічений рясно, та істинний світ,
Між дерев і каміння несла свої води
Зачарована річка. З грудей мимохідь
Забриніла артерія серця баладу,
Я й колись ці картини не раз помічав...
Та новою красою відкрилась принада
Річкових краєвидів, наповнених чар,
Під прозрілим кутом вже свідомого зору
Збагативсь свіжий погляд теплом відкриттів,
І душа, донедавна ще квола і хвора,
Віднайшла, мов перлину, свій сенс у житті...