Коли Сем сідав у плетене довоєнне крісло
і витягав дубову люльку.
Він любувався гіллям,що від стиглих вишень трісло
з кишені діставав закручений табак у кульку,
напускав клубки диму у сизе волосся,
яке йому в суцільний чуб звелося
від старості чи то від мудрості.
І як завше приходила внучка,
дріботіла пальчиками руку, на якій була обручка.
І сідала йому на коліна.
Вдивлялась у шрами, на лиці залишені від карабіна,
що на війні згубив і зір його,і пам'ять.
Що кулі з року в рік лише самотність травлять,
але тепер в його свідомості є новий спогад.
Про внучку,вишню і терпкого літа здогад.
Мері Benovski
http://vk.com/dim.svitla
