Це про що? Про Ш. Ч. О.? Ця абревіатура з’являться тоді, коли назріває питання. Дивно, ті букви або знають відповідь, або їм ні з ким поговорити. Ще раз, Ш. Ч. О. , і знову про недбалість, ненависть. Чи може про мою так би мовити повагу? Вже котрий рік не можу знайти їй притулок. Чи може про диван, автоген, симбіоз, гомеостаз, ліквідацію і між тим активацію уявного. Про тютюновий дим та скрипкову музику. Це і є все, що мене стирає в порошок. Це про шок... Я визволений із цивілізації ідеалів і самозакоханих стерв. Я закінчив про людей, любов, живе не живе, душу і тіло. Закінчив також про слова які не являлися проповіддю, а лиш тільки були спровоковані моєю хворою музою і вигнані в світ. Сука вона ще та. Шлялася, бродила, пхалася де можна було, а в вільний час з'їдала мене. Під'їздна королева, дабстепова тварюка. Ось в цей період, коли не сплю але один, мандрую до повелителя всього смачного, замороженого, і тому подібного. Це маленький клаптик Антарктиди у моїй корчмі. Біля нього просто так не постоїш. Тож затримався на невідомий мені час. Після того був запозичений шестигранною кімнатою, децибельною шкалою і музичними ангелами. Доброї ночі вельмишановні форте та фортіссімо, доброзичливі піано та піаніссімо, величне крещендо і довго розгорнуте міркування. Моє вам вітання. Вирушаємо у круїз? Чого мовчите? Почнемо тут, а зупинимося там де поставимо крапку. Тобто ні де, значить ніде ставити. Пронизливі ті звуки, в них чіткий дар нанизувати на себе і лікувати. Звучала «Енігма». Я прокручував кадри драматичного, комедійного, дисгармонійного, захопливого, як на мене, фільму. Звичайно ж я був у ролі головного героя. Там в минулому здається кращі хвилини були, але в той же час смішні і безглузді. Іноді соромно. Який жах, трах бабах і вимкнули світло. Знову ця жидівська економія. Скільки б я не йшов на контакт першим, стільки ж і обламували, мовляв це щось на лінії і майстер вже виконує свою роботу, тож чекайте. Залишається привітний процес шокотерапії. Ставлю свічки, викликаю духів із стелі, не важливо яких головне не нудотних. З'явився Гільгамеш першим, запропонував воювати, стріляти. Ідіотизм, подумав.
- Коротше, мовив я, знаєш що? Дістав ти мене, запхни свої героїчні ігри в дупу, і йди геть. Він пішов, пішов на кухню. І його відразу підмінив хаос. Ми привіталися і довго говорили про все, що було в нашій кімнаті. Через декілька діб з'явилася та сама муза, і я відчув як почали народжуватися нові й нові ідеї, які тихо зовні і динамічним вулканом всередині, записувалися на листі. А потім прочитавши цю спільну ахінею. Я був у шоці, і тим я був хворий. Мене дратували двері, вікна, мультфільми, газети, і секс-шоп. Це був шок. Моя напарниця запитала – «що робити?». Я подумав Ш. Ч. О. , знову воно і відповів, бо вже знав, - «потрібно, моя лебідка мила, лікуватися». Під крапельницями, зі штучними легенями лежати і чекати нової такої ж хвилі.
ID:
444207
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 19.08.2013 17:46:29
© дата внесення змiн: 19.08.2013 17:46:29
автор: Максим Жембровський
Вкажіть причину вашої скарги
|
