Вигорівши поля. В тріщинах земля.
Води ні каплі немає...
Ніхто не продає її, ніхто й не купляє.
Спека. А води вже місяць немає.
Мале дитя в криницю заглядає, й
гадає, що хоч ковточок води побачить,
а її там немає.. А збоку смерть стоїть і
скоса поглядає, хто більше немічний,
того і забирає... Води немає...
А люди помирають. "Ну Боже, дай хоч
каплю, щоб вижити, щоб ще прожити
і тобі служити",- малий благає тихо.
Село без води. В селі цьому лихо.
Раніше чувся гамір, сміх, розмови-
зараз тихо. Пройшли дні. Приїхала
машина з водою... Біля хати на лавці
дитя споглядає... Сльози по щоках
дитячих стікають, а воно тихо промовляє:
"Дайте хоч ковток, вже нікого немає"...
Стоїть водій весь скований від страху.
Леді відійшов і кинувсь до малого...
Малий попити сил немає, сльоза гаряча
по щоці стікає. Вогник життя у очах згасає.
Малий хлопчина ще, а вже помрає...
