На небо вийшла сонця крапля
Й тобі одразу захотілось
Побудувати дирижабля,
Щоб твоє серце відігрілось.
Зібрав у жменю трохи сміху,
Моменти щастя, мармеладу,
Все, від чого отримав втіху,
Все те, від чого мав розраду.
Побудував каркас з повітря,
Наповненого ароматом
Тих спогадів, що наче вістря
Думки всі будуть простромляти.
Наповнив кулю почуттями,
Що вже давно в тобі палають,
Робив той дирижабль днями,
Ночами, роками, хто знає?
І ось настав момент попутний,
Хоч часу вже давно немає…
Коли відчув її присутність,
ПОБАЧИВ, що Вона співає.
Цей парадокс тобі лиш видний,
Твоя весела Мельпомена,
Нарцис, закоханий в Єхидну,
З фальшивим голосом сирена.
Не вистачало елемента,
Молекули, частини слова,
Щоб з місця зрушила Memento,
Все інше вже було готове.
Це буде скоро – ти почуєш –
Коли сопілка зарегоче,
Мольфар у лісі зачаклує,
Через купальську ватру скочить.
Тоді злетить твій дирижабль,
Лишаючи внизу і рай.
А поки – сутінки навколо.
Йди. Не звертай. Повір. Чекай.
