Ти, моя облуда серед осені,
Павутина літа у саду
Свої дні, вітрами вже поношені,
До твого порогу покладу.
Нехай сова тоді в ночі сміється,
Коли я повірю у весну,
І пролісок крізь товщу днів проб'ється,
Тільки ще раз в твої очі загляну.
Листя буде цілунками дзвеніти,
Ніжно шепотітимуть уста,
Я від твоєї ласки буду мліти,
Роки мовчки підуть у жита.
Ти, моя веселка серед осені,
Промінь, що яскравиться в саду,
Без жалю всі дні свої поношені,
До твого порогу покладу.
