ліхтарик біля мене продовжував дарувати світло
а я спокійно споглядав і не міг закінчити своє соло
мій спогад не дозволив мені згадати ноти
моє фортепіано заніміло після війни за минуле
клавіші терпли в руках
вони боялись ніжно висловитись
як і раніше тихо сказати «ми – твої друзі»
коти розливали вино по моєму спогаду
святкуючи перемогу наді мною
не дозволивши підняти білий прапор
це ж мій білий прапор
мій символ вишуканості та інтелекту
моя оздоба спокою та самоти
мій дарунок богам
за те що вони
дали змогу доторкатися до клавіш
мій дарунок ангелам
за те що вони
мені дали змогу бути не таким кольоровим як всі
а відкрили фотоальбом
і я зміг відчути все по-новому
трішки незвично
трішки автентично
трішки вільно
трішки чорно-біло…
я ступав не землю
я боявся змін
я постійно носив дзвіночка
щоб ти мене змогла почути
щоб ти мене змогла відчути
щоб ти мене змогла покликати
щоб ти мене змогла полюбити
щоби я зміг тобою насолодитись
щоби я міг тобі грати
щоби я міг тобі снитись
щоби я міг тебе нарешті побачити
я постійно носив вогнегасника
щоби тебе від злого забрати
щоби тебе спокійному не спокусити
щоби тебе від кольорових захистити
щоби в цій пожежі бути завжди з тобою…
ліхтарик біля мене продовжував дарувати світло
ти сиділа біля мене
нічого не промовляючи я грав
без спогадів
без ніяких «я розумію…»
тепер я творю
клавіші погодились згадали дитинство
загране соло стало моїм
адже я не розумію
я тільки відчуваю…
