|
Мені тоді було шість років, коли я з батьками їздив у гості до тітки Валентини (маминої старшої сестри). Вона з сім’єю жила у маленькому селі, що знаходилося у лісі. Як зараз пам’ятаю:високі ялини та сосни, свіже повітря, не те що в місті. Чоловік тітки був лісничим. Він знав ліс як своїх п’ять пальців. Кожна стежка, кожна галявина мала свою назву. Наприклад, стежка «Сунична» мала таку назву, бо вела до тих місць, де найбільше росло суниць. А щодо галявин, то усіх назв і не запам’ятаєш. Проте дядько Петро знав їх усі напам’ять, бо ходив ними майже щодня. Одного разу я попросив його узяти мене в ліс. Він не дуже хотів з собою брати, але поглянув на мене і махнув рукою: «Гаразд, підеш зі мною, а то що ти там бачив у тому місті, крім багатоповерхівок та асфальту». Я тоді був на сьомому небі від щастя. Мені так хотілося стати ближчим до природи. Пізнати світ таємничого лісу, що здавалося стояв і слухав нашу з дядьком розмову. По дорозі я запитав у нього: «А правда, що в лісі живе лісова царівна? Кажуть, люди починають блукати тому, що вона заплутує стежки, а потім заманює їх у глиб лісу, звідки вони вже не можуть вибратися.»
«Синку, де ж ти такого наслухався. Ніяк не второпаю, навіщо тим дітям так забивати баки!Лісова царівна, це ж треба таке вигадати!» - бурмотів і бурмотів собі під ніс дядько. Я зупинився, щоб зав’язати шнурівку на кросівку. Коли підняв голову, помітив, що дядька поряд немає. Я відчув, як щось зашелестіло в кущах, щось затріскотіло на дереві… Мені стало лячно, тож почав кликати на допомогу. І де ж він подівся, невже не помітив, що мене немає поряд. Я був впевнений, що в цьому винна Лісова царівна. Це вона мене хоче заманити у свої тенета. Та я не піддамся. Буду хитрішим. Стоятиму тут на місці. А коли дядько Петро зрозуміє, що я загубився повернеться тією ж дорогою, якою ми разом з ним ішли.
Я стояв, чекав і чекав. Здавалося, пройшла ціла година. Мені так було сумно, що не зміг втриматися і заплакав. Коли помітив, як із-за дерев показався молодий олень. Він дивився на мене і кликав за собою. Я пішов слідом. Його погляд манив мене за собою . Раптом олень зник, а попереду розгорнулася невеличка галявина. На ній росло багато різноманітних квітів. Мені захотілося впасти на цей шовковий килим, сплетений із запашних трав. Та коли ступив на галявину, квіти наче ожили, пурхнули у повітря і полетіли у піднебесся. Такої чарівної галявини я ще ніколи не бачив.
- Це метелики! - хтось тихо прошепотів у мене за спиною. Я озирнувся і побачив вродливу пані. Її довге русяве волосся було прикрашене польовими квітами. А білосніжна сукня переливалася на сонці.
- Ти заблукав, хлопчику? - продовжувала говорити незнайомка.
- Так, напевно,заблукав! – відповів я тихо і помітив, як мій голос тремтів.
- А ти знаєш, де ти зараз знаходишся?
- Ні, пані!
- Це метеликова галявина. Про неї розповідають багато легенд. Насправді метелики, яких ти бачив, це душі людей, що Господь прийняв у Царство небесне. Цю галявину не усі можуть бачити, лише обрані. Тому ти тут.
- Але чому я? - з цікавості не стримався і запитав.
- Ти вимолений своєю мамою у Бога. Таких дітей при народжені Він наділяє неабияким даром. Тебе Отець одарив талантом рятувати людські життя. Ти зрозумієш усе сам, коли виростеш. Вродлива пані лагідно усміхнулася і погладила мене по голівці. Я відчув, як мені захотілося спати. Прокинувся від дядькового голосу. Він стояв і здивовано дивися на мене.
«Ну що ти, хлопче, підводься. Тебе й на п’ять хвилин покинути не можна. Скажу, щоб сьогодні тебе раніше спати вклали. А то щось не подобається мені твій вигляд. Бува не захворів?»
«Ні, дядьку, усе гаразд!» - відповів я сонно. Про те, що відбулося зі мною, я вирішив нікому не розповідати. Серед усіх тих галявин, про які повідав мені мій дядько, не було жодної з такою назвою. Але я знав, що така галявина існує. Її мені показала сама Божа Матір у подобі вродливої пані, схожої на фею.
Я виріс і вивчився на хірурга. Тепер я рятую людські життя. А ще часто ходжу до храму. Іноді мені сниться та чарівна галявина…Де я малий біжу по шовковистій траві, навколо кружляють метелики…І мені так хороше, так любо лежати поміж квітів, вдихати на повні груди лісове повітря, насичене святою благодаттю, якою завдяки молитвам моєї мами при народженні наділив мене Господь.
ID:
449339
Рубрика: Проза
дата надходження: 16.09.2013 01:14:23
© дата внесення змiн: 16.09.2013 01:14:23
автор: Юлія Мрійна
Вкажіть причину вашої скарги
|
