Я тоді була закохана у квітень,
Ним і мріяла, і дихала, й жила.
Я збирала перестиглі квіти
І низала перлями слова.
Я блукала в небі гордовито,
Геть забувши згублену любов.
Я розчісувала гребнем жито
І куйовдила його знов.
Я безтямно, судомно злилася,
Коли бачила в очах біль.
Я до хрипоту й крику билася,
Щоби квітень вернувся мій!
Я зривала куряву крилами,
Порох сипався із небес.
І у жито лягла знесилено,
Щоб поставити в травні хрест.
Зірки, правда, рожево-блискітні
Підбадьорювали мене:
Ось і травень, як місяць вислизне,
Без слідів і без чар мине!
Знов надійде з вітрами, бурями,
З сонцем, хмарами і дощем,
Той, для кого здіймала куряву
Й захистила кого плащем.
Тільки дзвоник сріблястий листами,
Жовтизну місяцевих клем
Підігріє пером нарцисовим
І надійде твій бог-тотем!
Знов прийде, лишиться, стомлений
У очах промайне Всесвітнє:
Я також люблю тебе, сонечко,
Я для того й вродився в квітні!...
