Забери мене туди,
де раєм пахнуть свіжі квіти,
напитись дай цілющої води,
одежу білу зволь мені одіти.
Ці руки болем змучують літа,
і рани в серці закарбують люди,
душа від шрамів ще не зАжила,
та ще не знати, що там дальше буде.
Чи напророчать зорі ще біду,
чи сонце забезпечить своїм світлом,
я нездійсненність ставлю за мету,
подам я руку кожному із бідних.
Життя пройде, мов пуля пролетить,
і промайне, неначе мить коротка,
як марення воно ущент згорить,
і час настане зовсім не солодкий.
Чи буде час гріхи свої зместИ?
Чи стане сили вчинки всі забути?
Душа злітатиме до висоти,
та грішний камень міцно стисне груди.
Згадаються забуті всі слова,
і за чужу сльозу розплата буде,
скажу, що не хотіла, була молода,
та ти не схочеш виправдання чути.
Вина стане чорнезна, мов земля,
тяжкою буде, мов каміння тонна,
я б заспокоїла сумління об асвальт,
розбилась вщент ілюзія битонна.
Реальність це? Безвихідність страшна?
Чи просто сон, що буде в раз забутий?
Хотіла б я печаль свою сховать,
та не сховать від Тебе, Ти не люди!
Від Тебе навіть голки не сховать,
яка давно згнила в копиці сіна,
і правди не можливо приховать,
як не можливо пахнуть в'ялим квітам.
Постав обмеження на всі мої бажання,
Зітри лукавий погляд на спині,
оцінку Дай усім моїм ваганням,
Зітри на порох камінь, що в душі.
ID:
460595
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 14.11.2013 23:02:44
© дата внесення змiн: 14.11.2013 23:02:44
автор: Чуточка Божевілля
Вкажіть причину вашої скарги
|