|
( Гудки телефону "туууууу-тууууууу-ту-тууууу...")
— Ало ,Боженка, ти де? Ми тут тебе вже дві години чекаємо,коли ти будеш?!"
— Раїска, вибач,я ж казала,що можу конкретно запізнитися. Порахуй час ,який йде на дорогу, а скільки часу йде на очікування "приватників",а ще свою сумеґу закинути додому, ай,ну ти ж знаєш. Я ще в пятницю казала,що у мене не вийде на другу годину...
— Та нічого-нічого, я тебе ні в чому не звинувачую.Просто ми тут з Уляною вже півтора години в піцерії сидимо,ми підемо розвіємося,вже задниця болить тут сидіти.Коли будеш у Франківську подзвони добре? Я тебе люблю!
( " туууууууууу")
Була десь півп"ята година, я стояла з татом на автобусній, зустріла однокласників , перекинулася кількома слівцями. Пообсуждали з татом декого(ха-ха). . .
Щось не уявляла я собі цього Дня студента. Ніякий настрій - ні поганий,ні хороший, неначе "в предкушении" чогось. Відчувала, що щось . . .
— О, дивися, Таня йде. А ти казала,що вона пізніше виїжджає.
— Ну тату, ми тут вже пів години торчимо.
Ах так, я відчувала щось , сама не знаю, що це за відчуття було, але це явно було щось магічне.
— Божена, це мабуть машина на Франківськ, біжи запитай і сідай, а я сумку поставлю в багажник.
— Добре, тату.
Сіла, навіть не попрощалася. А хоча, ми з татом такі натури. Колись могли не вітатися, а не попрощатися вже не так й страшно. Головне, що ми розуміємо один одного.
МИ з Тетяною всілися в машину, вмикаю свої свіжозакинуті пісні на телефоні. Ділюся кількома змістовними із подругою,колишньою однокласницею і на даний час сусідкою по кімнаті (Танею).
— Хороші. А хто це співає?
— Сергей Ба-бу-кин..а ні Сергей БАБКИН!!! (машина трясе,тьмяне світло,попробуй прочитай щось в таких умовах)
— Спокійна така пісня.
— А мені слова сподобалися . . .
Швидко ми доїхали до ІФ. П"ятнадцять гривень водію, виходимо (прохолода на дворі,явно не до літа йде — до зими).
— Ой ,Тань, почекай.Умене така сумка важка, я ледве телепаюся.
— Там маршрутка,бачиш? Наш 52-гий. Сідаємо?
— Ага, давай ( біжу, ще якийсь недоумок серед дороги став, ні проїхати, ні пройти. Навіть його друг йому зауваження зробив :" Чувак, дай дорогу людям ". Засміялася і побігла далі. Залітаю із тією сумеґою,задоволена, змордована . Телефоную . . .)
— Ало,Раїс, я вже у Франіку. Я зараз закидаю сумку і валю до вас.
— О,класно, а ми в цукерні з Уляською. Ти давай бігом усе,оке?
— Постараюся.
ID:
461252
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.11.2013 12:54:24
© дата внесення змiн: 10.12.2013 03:03:35
автор: Божена Гетьманчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
