Біль надій вже ллється в моїх сльозах,
Що печаль пересолила знову,
Перебрала трішки, я п'янію в рамках дози,
Із мовчанням я завершила розмову.
Мене відстань не рятує, не лікує
У моїх мостів порвались троси
Вже ніхто нічого не почує
Бо голос втрачений без операцій та наркозу.
Мій спокій заглушено шепотом вітру,
Вся вірність згубила свій природній відтінок
Та тіло швидше ззовні як жертва,
Бо вийняте серце заживо мертвим.
Звучить десь ехо мовчання крізь стіни,
Я у світі де на все свої ціни
Не душевних купюр, ті сльозами обмоклі.
Я чекаю на чудо, заглядаю в біноклі.
Божевілля поселилось у коренях мрії,
А в душі вже наповнились кишені надії
Заплювала всі клапани серця отрута
Кров прокисає тим самим маршрутом
Свобода запахла салютами стартом
Відчай вмирає як спокій забутий!
А я далі їду, чергове перехрестя
Вже все скаженіє, що горіло із честю.
Я часто щось зважую, щось обираю
У розчаруванні я спокій постійно чекаю
Надії живуть та вбиває їх відчай
Не стану я іншою, не зміниш обличчя.
Спочатку десь щастя, відверті надії
А потім по-трошки плавляться мрії
Багато бажань та цілі високі,
Та після планів десь знаходиться спокій.
А від сподівань божеволіють люди,
Ходять по світу, провітрюють груди,
Існують як слиз, не живуть ці істоти,
Постійні турботи, нікчеми, гидoтa!
Існуєш?Не в спокої бачиш ти щастя,
А коли кров пропалює вщент зап'ястя
Та вічно тікаєш ти від себе
Риторичне питання: воно тобі треба?
Чи змінить весь сум ця зміна погоди?
Чи забере всі від тебе тривалі турботи?
Чи зможеш ти дихати й жити - дилема,
Чи гіркота кави єдина проблема?
Чи спокій молитва мовчанню як крикові серця?
Розпач- патрони повільної дії люстерця,
Не треба шукати в чужій душі павутину
Бо мають можливість, а решта-причину!
