Несказанні слова
одурманюють мову твою.
Недочитаний вірш
опоганює душу мою.
Недобачені сни
написали сюжет наяву.
Недоспіваний гімн
поховає країну свою.
Я рабом твоїм став
добровільним кріпацтвом зайнявся,
ти померла в житті
та не згинеш у серці моїм
у душі твій відбиток
на віки зі мною зостався.
І немає у нім
ані граму черствого коріння
ти та квітка яку я люблю ,без сумління
Як там?
за тією межею живеться?
сподіваюсь щасливо ступаєш по сходинках хмар
і постійно смієшся
легку сукня твою
піднімають повітряні води
а я досі не можу забути
ту вроду твоєї природи
В незбагненно глибоких очах
я довів аксіому
промінь дійсно немає кінця
бо зіниця твоя є бездонна
ти на Небі , а я на Землі
нас єднають тенета кохання
дай упевненість в завтрашнім дні
що побачу тебе післязавтра.
Як настане кінець,
згаснуть зорі ясні,
а земля вся укриється прахом.
Як замовкнуть навіки живі...
і закінчаться всі прорікання.
Ми зустрінемось знову ,усі!
та з тобою ми підемо далі
Та прошу тебе Люба ,зажди!
І продовжуй чекати надалі...
