У ночі грозові у шелесті дощів,
Допоки світ у сні здригається від зливи,
Гортаю сторінки пожовклих давніх днів,
Похмурі до ясних, журливі до щасливих.
І так один в один складаються в роки,
І стосами лежать у пам'яті куточках,
Як крають ніч навпіл безумні блискавки,
Так спогади оті рвуть серце на шматочки.
А скільки в них тепла! І радощі, і сміх,
І віра, і любов - натішитись не можна!
І наче день навік залишився у них,
А тут зосталась ніч - холодна і тривожна.
Від грому голосів здригаються шибки
Зринає з пітьми світ - і знову поринає
Як злякані птахи, метаються думки,
Та як допомогти - те жодна з них не знає.
Убивчий вихор слів, фантазій і облич,
Думок, новин, жалів потроху труїть душу
Позаду літній день. Мені лишилась ніч,
І я у самоті іти крізь неї мушу.
Та може стихне дощ. Розсіється пітьма
І після гроз і бур таки настане ранок,
В минулому мій рай. Мене вже там нема
І спалені мости солодких сподіванок.
Та все ж, хоча вони пішли у небуття
І за дощами десь не видно мого шляху,
Це спалах блискавиць, і зветься він - життя,
І в нього треба йти по лезі болю й страху.
У ночі грозові у шелесті дощів
Я думаю, в собі стиснувши біль утрати:
Минуло стільки днів, згубилось стільки днів,
Та той, що завтра, я не смію змарнувати.
12.VI.2013