На краю села хатина-велика,огрядна.
В тій хатині є дівчина-скромна і порядна.
Жила вона собі тихо і горя незнала.
Але якось,в день весняний покохала пана.
Покохала усім серцем,спокою не знала.
День і ніч попід вербою милого чекала.
А коли вже той приходив,сарце розквітало,
І співало,танцювало,гучно щебетало.
Та пройшли вже дні весняні,зав*яло кохання.
Дівка плаче,дівка нудить з вечора й до рання.
Плаче,бідна,вночі стиха,а він і не знає,
Вже під їхньою вербою з іншою гуляє.
Знов дівчина,як калина лама свої руки,
А пан собі бенкетує,не зна про ті муки.
Отака от вам наука,милії дівчата,
Не слід панам пихатим сильно довіряти.