Осінь казкою лягала нам до ніг! Багряні ранки оповиті туманом, мокрі алеї парків, запах диму і тиша-осіння тиша...
Це була наша перша осінь-така чарівна і тендітна осінь!
Вона грала на струнах наших сердець, підносила до небес, дарувала надію...
Ми були щасливі, просто щасливі, як діти! Ми сміялись і плакали, говорили і мовчали, просто так, ні про що. Ми кохалися в сухому різнобарвному листі, ловили промені останнього сонця, махали у слід птахам...
Перехожі дивились на нас, а ми посміхалися їм, ми були щасливі, просто так...
Тепер лишились тільки спогади в душі... Я вже не чую твого тихого сопіння поруч, моє тіло вже не пахне тобою... Ти ангелом являєшся мені у снах... Я кличу тебе, але ти не приходиш... Без тебе я не живу, мої ночі страшні і холодні, змерзла моя душа, а тебе нема...
Останні листки полетіли за вітром, прощальним етюдом торкнулися серця й опустились в обмерзлу канаву...
Наша осінь померла, померла і наша любов...
