Прийду тихенько й сяду поруч,
Я мовчки біля тебе посиджу.
Подумаєш, що хочу знову
Я душу покалічити твою,
І що мені так, як й раніше,
Байду́же на твої всі почуття,
Мабу́ть, зі сторони видніше,
Тебе, мабу́ть, таки не варта я.
Але насправді хочу просто
Побути поряд декілька хвилин,
Цього, напевно, буде вдосталь,
Щоб зрозумів, що ти не є один.
...
Ну, а якщо не хватить сили
Мені тобі взаємність довести,
Я хочу, щоб мені простили
На небі те, що так страждаєш ти.
Бо ж розумію що провина
У цьому є моя, і чимала:
Я за тобою йти повинна
Була на світу край, та не змогла.
Пробач, та я все ж сяду поруч
Тепла шматочок залишу тобі
Й лише тоді спокійно зможу
Для тебе зникнути, неначе в сні.
"Пробач, та я все ж сяду поруч
Тепла шматочок залишу тобі" - така мила і ніжна картина малюється від цих слів ... така не вимушена і щира ... і водночас сумна
Тво9_Фанатка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
