Дивись, нащадок, в дзеркало століть,
І пам"ятай- тепер ми брат за брата.
Як люта влада визначила мить
Навік Народну волю відібрати.
Як серед ночі віддано наказ
Студентів, підлітків, майбутнє України-
Киями бити. Розіп"яти нас,
Навік Народ поставить на коліна.
І як над Києвом церковний линув дзвін
Двінниць Михайлівського зоряним набатом,
Як понівеченим надав притулок він-
Розпалось небо і повстала Мати.
Як виросли шеренги барикад,
Як дух Народу вільний не скорився,
Париж періоду Рембо, неначе брат
У Київ- град на мить перемістився.
Сніг, вітер, мерехтливий світ багать...
Наметів табір відчуває лихо...
З тобою поряд родичі стоять-
Одноплемінники. Арійці давні. Скіфи.
Як на тебе фаланга вража йде,
Мов в дзеркалі, єдине, що знайоме-
Обличчя перекошене твоє
В забралі міліцейського шолома.
Та жах у серці місця не знайде.
Як треба буде- ляжеш в сніг кривавий.
Тебе Козацька гідність поведе
Шляхами чести і шляхами слави...
Нехай жирує влада, поки час
ЇЇ не сплив. Та він спливе. Я знаю.
Так морок відсахається від нас
Побачивши зорю на небокраї.
Що вдієте з таким Народом ви?
У вас лиш влада, а у нього-Мрія.
Сліпий він не схиляє голови,
Що зробить з вами він, коли прозріє?
А зась їм! Нічогісінько не вдіють! Добігає час обмежене-піджакувато-пузатих масних недолугих!
