я виходила зранку і бачила
як сніг від чийогось доторку
не долітав до землі
осідав мені на плечі
які й без того прогнулися
під диханням невідомого
я відкриваю очі назустріч словам
і німо підіймаюсь спускаючись
шляхом вулиці з бруківкою
яка ще була цілою донедавна
пан олег казав
битись об лід аби вижити
а що я
де шукати того льоду
у мене світле ще
засніжене полотно
де й слідів черевиків ніколи не залишали
не хочу псувати
куди йти коли на віях осіло
так багато попелу що
я стала невидима
у якому дзеркалі себе побачити?
