Насип на мою голову
Ванільного цукру
Так веселіше.
І навіть якщо мене зустріне Тиша…
Там, за межами,
За межами нашого спільного «его»,
За вежами
Із пустих бляшанок Часу,
Який ми з’їдаємо срібними ложками,
Запиваючи холодним чаєм.
Вже відчалив.
Корабель мій відчалив,
Шукаючи собі айсберг.
І ванільний цукор додай до чаю.
Так солодше.
І якщо засяє колись lux aeterna,
Або з’явиться perpetuum mobile –
Подзвони мені на мобільний.
Повідом, що пройшли ми крізь терни. До lux aeterna.
Вже світить.
Палає північне сяйво.
Додай ванільного цукру.
І трохи драйву.
А я розрахую координати,
Щоб спіймати
Сонячного зайчика в твоїх очах.
Можливо, саме так зникає страх.
30.08.2011
