У тумані спить долина, мов дитя.
Проводжає мати сина у життя.
З Синьовидного Карпати вдаль ідуть,
Пісню, що співала мати, не забудь.
У життя доріг багато,
Ти по тій підеш,
Де є труд і де є свято
І кохання теж.
Ти кохай, як я кохаю –
Раз і назавжди.
Ти любов до свого краю,
Сину, не згуби.
Пролягла крута стежина через гай.
Стрівся з Долею хлопчина: «Зачекай!», -
Зазирнула ніжно в очі юнаку, -
«Ти послухай, хлопче, пісню ось яку».
У життя доріг багато,
Ти по тій підеш,
Де є труд і де є свято
І кохання теж.
Ти люби руду й каліку,
Й гарних не минай.
Може Бог добавить віку
Й щастя через край.
Материнська пісня серце зігріва.
Не забудуться до смерті ті слова.
А в душі лунає пісня і дзвенить –
Пісня Долі не згасає ні на мить.
До своєї йшов смерічки,
Грай, музико, грай.
Та попав тієї нічки
В смерековий гай.
У життя доріг багато,
Він по тій пішов,
Де є труд і де є свято,
Де любов знайшов.
