лиш крок вперед
- і ненависть у капілярах навіть,
лиш крок назад
- в артеріях шалена пристрасть,
і мить за миттю відчуваємо,
що летимо,
й тіла наші у просторі сплелись,
злелися воєдино,
і шлях наш то жагучий біль
і танго вдвох,
наш крик приречений на вічність...
нас приписали нам обом прямо у вену,
як ефір,
нас виписали як пропащих,
безнадійно хворих,
нас течією божевілля
завертіло й понесло у вічність,
нас вже нема,
ми є немов не люди зовсім...
ми чимось стали неземним
для нас обох,
нас відірвало й розірвало
на шматки,
але солодке,
це солодке відчуття,
завершення, довершення, запалення і спалення
до тла,
для нас обох інакше не існує,
лиш світ обох і небо лиш для нас...