Уже й по всьому. Порох літа
Під ранок десь розвіє вітер
І ти сумуєш, що не видно
Могил в тумані. Серце мідне
В деревах б’ється і стихає…
А день останній залишає
У душах світло і надію.
І тінь у золоті маліє.
Все далі й далі порох літа,
Що рознесе себе по світу…