Память...як дивовижно що ти є,
ти літописець,що думки всі викарбовує.
На сердці залишаєш почерк свій,
я на одинці відчуваю подих твій.
Твою присутність відчутно зразу,
все нагадуєш ти,як по заказу.
Ті літні вечори,на лавочці у парку,
той дотик красоти,той поцілунок...що аж жарко.
Нагадуєш ту вроду,той ніжний погляд,та ті очі,
в які дививбись я щодня,й щоночі.
Той дотик,що в житті надію дав,
все!все!і ту любов,я все згадав!
Я памятаю янгольське обличчя,та ту косу,
щодня я згадую тебе,мою чорноволосу.
Твої обійми теплі й сильні до нестями,
тоді здавалось ніби ми обмінювались сердцями.
Як добре всетаки що память є,
відносить мене в ті дні де ти ще в мене є.
Нажаль це все,що допомагає мені жити,
бо сердце лишилось в тебе,а мені доводиться тужити...