Не стане впевненості — кричи!
Зійде тавро на твоїм плечі.
Востаннє ти задатуєш день
Здертя кутикул, розкритих жмень.
Коли до скону нема пуття.
До скону чóго? Спини ниття.
Коли ти слухавку не кладеш —
Яких іще "до побачень" ждеш?
Коли піклуєшся завсігди,
Коли в карнізах нема гардин,
Сусід підглядувать має хист
І ми кохаємось попід свист;
Коли щоночі здіймаєш крик,
Хуан не любить Марі, він звик,
Що у байдужості весь артист.
Вкладайся спати й не треба сліз.
Коли все більше мінливості;
Й піти немає можливості.
Коли прогулянки рідшають,
А ти знаходишся в відчаї.
Для тебе щастя солоне є,
В тім я тебе переконую.
Для мене — кисле, мов аґрус.
Я згоден в дечому з Карлосом.
Та він побавився й "викинув".
...а я любив твої вигини.
А ми з тобою єдналися...
І в чому ж ми відрізнялися?
У нас не бýло майбутнього,
Занадто сильно не чутні ми
І брови супимо хмурії.
Та відлягло, вже не думаю.
Квитки мої вже оплачені.
Таке моє до побачення.
Обійдемóсь без погрішностéй,
Задля спасіння наших дітей.
