Я думала - усе минеться.
З часом все проходить:
Час гоїть душевні рани,
Час заспокоює серце;
Та час не стирає пам'ять...
Усі близькі мені чужими стали.
У рідному місті я бранець,-
Повільно у власній клітці вмираю.
Та не від болі-неволі,-
Від браку любові...
Я хвора - мені знову Тебе не вистачає.
Я стала залежна від наших рідких побачень.
Та вороття назад немає...
Ти - крапля щастя,що моє серце у ритмі тримає!
Та щоразу воно потребує все більше і більше,-
А Тебе поруч немає...
Я у розпачі:
Те - від чого все життя втікала;
Те - чого так і до кінця я не пізнала...
Любов знайшла мене -
Й повільно тихо убивала...
