Скапую кров'ю в рими,
В небо з відча'ю чорне,
Стало незриме - зримим,
Суть оголивши хвору.
Те, що вуста мовчали -
Гучно озвалось громом,
Йдемо, немов прочани,
Ті, що не знають втоми.
Тим, що було розп'ято
Дух на хрестах облуди,
Нині в ясних багаттях
Волю поснулу будять.
Стежкою самозречень
Більше іти не стануть,
Рабські хрести на пле'чах
Палять вогні повстання.
Брата пробите серце
Мстою судомить обрій,
Дивляться в вічі смерті
Лицарі надхоробрі.
Ґрати одвічні рвуться,
Але міцніш пуповина -
Та, що із лон революцій
В'ється між нас і Вкраїну.
Скоро, вже дуже скоро
Скинемо рабські лямки,
Небо з відча'ю чорне
Вигорить до останку!
