Ми сотні масок приміряєм,
А почуття – у сейф ховаем.
Ніхто не зна єства мого,
Тай не показує свого.
То лиш міраж, секундна тінь.
Щодень з тобою сотні змін.
Для кожного ти різний, брате,
Але ж собі нащо брехати?
Чому, коли один лишився,
На себе ти не подивився?
Бо ж не побачиш ти взірець.
Розчарування. Все, кінець.
Ілюзія уся пропала,
коли ж єство на верх прорвало,
ти хвацько заховав під маску,
а від думок надінеш каску.
І вихід в світ, а там усюди –
Безликі люди.
Та півбіди що без лиця,
Так ще ж хова в собі творця.
Його в стандарти закриває.
За рамки зась, там не літає.
Душа і просить, і шкребеться,
А він, балда, й не отзоветься.
Турботи лиш земні покрили,
А до душі – немає діла.
Вона не вигідний товар.
Хіба з душі буде навар?
Хіба на ній грошей заробиш?
Чи вигідну кар’єру зробиш?
Із нею стидно вийти в люди,
Тому бездушні ходять всюди.
приємно, що читаєте
