БІЛА ВОРОНА
На жменьку зерна злетілись ворони,
в них крила чорнющі, як в осені ніч.
От тільки вона: смішна й безборонна
біла ворона кинулась пріч.
Галдять, б'ють об землю дзьобами,
ще б пак: манна з неба паде.
Лиш біла ворона, цей клопіт для мами,
подалі від стаї самотня бреде.
Хто дужчий, той виживе. Знайде потраву.
Всім вкупці воронам легше бідить.
А білу-дурну, що вдає з себе паву,
не пустять у стаю, щоб з чорними жить.
Така, як не всі... Вона розуміла.
Для неї у лісі співають дуби,
і жайвора мову вивчить зуміла,
і любить, як пахнуть весною сади.
Ну, де ж ти узялась, з якої планети?
Чорним батькам, як на голову сніг.
Вже змалку хотіла літать, як ракета,
за мрії такі, тебе брали на сміх.
Таких, як не всі, б'ють і штуркають в плечі,
бо мало хто може злетіть на Парнас.
А світ кольоровий й донині, до речі,
бо білі ворони живуть серед нас.
За біленьких!!!!!!!!!!! 
