Далеко за гомінливим багатолюдним містом, за густим лісом і пологим, вкритим квітучими духмяними травами, пагорбком простягалася широка долина вдовж річки Топірець. Другий берег річки був окантований чорною похмурою стіною скель, що високо здіймалися над водами ріки. Долина вся сяяла зеленим оксамитом, по якому виспівуючи скакали маленькі зелені й коричневі цвіркунчики.
А річка! Вода в ній бігла чиста-пречиста, переливалася між великими валунами і дзвеніла, мов музика. Промені сонця торкали дрібненькі хвильки, виблискували, мерехтіли і розсипалися дрібними срібними осколками по воді.
Скелі ніби захищали своєю чорною непідступною стіною цей чарівний райський куточок. Сюди приходила побути на самоті, помилуватися красою і послухати чарівні звуки природи Марічка.
Одного разу вона тут зустріла прекрасного хлопця, і вони покохали одне одного. Так їм було любо та гарно вдвох у цьому безлюдному тихому місці, що, побравшись, вони вирішили побудувати собі палац на скелі. А щоб бачити чарівну красу долини і річки, то палац будували близько від краю урвища.
Ось уже будівництво підходить до кінця... Марічка вийшла на балкон, який висів просто над річкою, щоб покликати коханого вечеряти. А він в цей час закінчував покрівлю даху. Почув любий голос, обізвався, а вона нахилилась, щоб побачити чоловіка, втратила рівновагу і випала з балкону, упала в річку і розбилась на великих гострих краях валунів.
Побіг чоловік до любої дружини в долину, та побачив там її вже мертву. Підняв кохану на руки, поцілував бездиханну в уста, і поніс долиною. Серце його краялось від сильного болю і горя – втрати коханої дружини. Сльози затьмарювали весь світ і лилися, лилися непрохано з очей. З пораненого тіла коханої стікали на зелений оксамит долини великі янтарні краплі крові, змішані зі сльозами. А він носив, носив її долиною по тих стежинах, де вони гуляли разом, і кров зрошувала червоними росинками траву долини…
На тих місцях, де падали краплі крові, виростають і рясно розцвітають червоні маки.
06.07.2011 р.